НЕ СТРАШНІ КАЙДАНИ, СОЛОДКА ТЮРМА!..
У святкові дні, на паску, майстерня не працювала. Над містом плив повільний, журливий церковний передзвін. У крамницях продавали паски й крашанки, вулиці пропахли мигдалем і родзинками, у Подільських шинках і трактирах пиячили биндюжники. - Кому хрестики, а нам хрести, кому пироги й млинці, а нам гулі та синці, тюрми та кати,- посміхнувшись, сказав Василь Миколці, коли той приніс йому червоного паперу і з десяток коробок цигарок. - Спасибі, друже,- поплескав його по плечу Василь.- Усе згодиться. І Маші передай від Петра Володимировича за папір спасибі. Виявляється, і Маша купує червоний папір! А йому, Миколці, нічого не сказала, не поділилася з ним! - Передам,- сказав Миколка і, похнюпивши голову, пішов. ...Увечері в суботу урочисто, тріумфуюче перегукувались церковні дзвони. В неділю у Володимирському соборі люди стояли, так тісно притиснувшись одне до одного, що неможливо було поворушити рукою. І все-таки Василеві пощастило проштовхатися в середину. У цій густій юрбі він одразу ж помітив "Віконта". "Віконт" стояв ліворуч од притвору з запаленою свічкою в руці. На енергійному обличчі його був стурбований вираз. Коли настав урочистий кінець служби, Василь пробився до "Віконта". - Христос воскрес! - Воїстину воскрес! - голосно відповів, цілуючись з ним, "Віконт" і шепнув на вухо: - У Павла гість із Кам'янець-По- дільська. "Христос воскресе із мертвих, смертю смерть поправ і сущим у гробех живот дарував",- співали хори на криласі, а "Віконт" шепотів Василеві: - Занедужали Женя та Іван. Повідом про це Павла. Схвильований пішов із собору Василь. Провалилися ще дві явочні квартири. Агентові, що приїхав для зв'язку з київськими іскрівцями, не можна тут залишатися. Що ж, треба негайно йти на Микільську Слобідку. До речі, це дуже зручно, зараз усі розговляються, от і він з клуночком, де паска та крашанки, поїде до приятеля на Слобідку...