ЛЬОДОХІД
по ньому, був схожий на небо, а блакитне, з баранцями-хмаринками небо скидалося на річку. Човен тихо погойдувався на воді. Петро дивився на оновлений Дніпро, що сяяв красою і могутньою силою, глибоко вдихав сповнене березневої свіжості повітря. На пристані, прощаючись з Миколкою, він попросив його переказати Маші, що все гаразд і увечері він прийде до неї. Миколка здивувався, побачивши біля будинку дядька. Іван тремтів, мерзлякувато щулячись у своїй кацавейці. - У Комарницьких обшук! - злякано прошепотів він. Миколка не зразу зрозумів, у чому річ, а зрозумівши, кинувся до під'їзду. - Вернись! - крикнув йому навздогін Іван. Та Миколка не чув, а якби й почув, то хіба послухався б він дядька? Йому не довелося дзвонити, двері були незамкнені. Любаша з опухлими від сліз очима сиділа на скрині у передпокої. Одчинені були і двері їдальні. Миколка навшпиньках підійшов туди, притулився до одвірка. Ось що він побачив: Маша і Сергій Іванович сиділи на канапі. Діма, зовсім розгублений, стояв у куточку, погладжуючи свого улюбленого гусара. Біля вікна виструнчився по стойці "струнко" двірник Степан. Пристав нишпорив у шухлядах письмового стола, розкидаючи по підлозі папери. А молодий жандармський ротмістр у сірому пальті із срібними погонами, в лакованих чоботях, діставав із шафи книжки, перегортав їх, струшував, час від часу кидаючи репліки: - Гюго "Дев'яносто третій рік"? Гауптман "Ткачі"? Революційно, але нудно. Вірші Надсона? Плаксивий інородець. А журнальчики у вас, пане Комарницький, усі вільнодумні - "Вестник Европьі", "Жизнь"... А це що таке? Ах, "Житие протопопа Аввакума". От бачите, одне до одного. Та його ж іще триста років тому спалили за велику хулу на царський дім!.. - Я хотів би все-таки знати, що мені інкримінують,- якось мляво, ні на кого не дивлячись, промовив Комарницький. - Помічені в зносинах з політичними злочинцями. Отакто, Сергію Івановичу, а ви ж потомствений дворянин і, як мені відомо, прізвище вашого батечка є в родовідній книзі... - Облиште дурниці!