ЛЬОДОХІД
Уже сутеніло, коли Петро і Миколка вийшли до Дніпра, скутого міцною синюватою кригою. Спочатку йшли швидко й легко, Петро попереду, Миколка - за ним. Порив вітру зірвав з голови у Миколки заячу шапку. Він нахилився, щоб підняти її, і нараз його шпурнуло на лід. Він схопився, наздогнав Петра. Якийсь час вони йшли поряд, але знову налетів вітер і тепер уже не вщухав. Бив по обличчю, штовхав у спину й груди, крутив на місці, не давав зітхнути. Зненацька в настороженій білій тиші почувся різкий звук. Щось невидиме, дивне розлилося в повітрі, тихий хрускіт поплив над річкою. Біля лівого берега відірвалися дві величезні крижини і попливли вниз за течією по незамерзлій смузі води, а люди, що йшли позаду, кинулися по незайманій поверхні назад, до міста. Інстинктивно Петро теж рвонувся слідом за ними, але одразу ж спинився. Повернутися? Але приїжджий товариш завтра вранці може переправитися в місто на човні. Про провал двох явочних квартир він нічого не знає і прийде туди. Ні, треба за будь-яку ціну дістатися до Миісільської Слобідки. - Встигнемо! Добіжимо! - крикнув Петро і, схопивши Миколку за руку, потягнув ліворуч, щоб обійти небезпечне місце. В цей час поряд щось тихо зашурхотіло, і під ногами у них затріщав лід. З лівого берега назустріч ішли горбаті крижини, а за ними гналися по свинцевій воді дрібні уламки. Крига під ногами тріщала, кришилася. Петро подумав, що коли зараз провалиться у воду, то, може, і допливе до берега, але від тоненьких аркушиків "Искры", схованих під шинеллю, нічого не лишиться. Міцно обнявшись, Петро з Миколкою обережно ступали по льоду. Вода безжалісно запліскувала ноги, крижина була вся в тріщинах і пухирях, але від берега їх відділяла тепер зовсім вузенька смужка води. По ній уже можна було перейти вбрід. Нарешті, мокрі, закоцюблі, вони дооралися до Павлового будиночка. Тут висушилися, випили самовар чаю. Петро ще довго розмовляв з іскрівцем, котрий приїхав з Єкатеринослава. А Миколці приготували постіль у комірчині. Він повалився на сінник і міцно заснув. Вранці його розбудив Петро. Господар витягнув із сарайчика на берег просмолений, свіжопофарбований човен. Усе, все змінилося за ніч! Повітря було свіже і ясне. Вся середина річки від Микільської Слобідки до Києва майже очистилася від криги. Лише біля Ланцюгового мосту зібралося, утворивши затор, кілька величезних крижин та напроти яхт-клубу пливли, скрегочучи, поринаючи в воду і розкришуючись, залишки учорашніх брил. - Шосте березня,- сказав, налягаючи на весла, Павло.- Не пам'ятаю ще такого раннього льодоходу... Дніпро, до прозорості синій, з уламками крижин, що пливли