МИ ЙДЕМО ТІСНИМ ГУРТОМ...
Мечи скуем мы из цепей И пламя вновь зажжем свободи, Она нагрянет на царей, И радостно вздохнут народи. - Три роки тому,- після паузи заговорив Волинець,- відомий соціал-демократ Ленін задумав видавати нелегальну політичну газету, яка повинна згуртувати усіх революціонерів Росії в одну партію. Зробити це можна було тільки за кордоном, у нас охранка вислідила б і розгромила підпільну друкарню. Зрозумів тепер Миколка, чому соціал-демократи згадали рядок із вірша Одоєвського і назвали свою газету "Искрою". Адже всяке полум'я починається з іскри... Петро засвітив лампу загасив спиртовку. - Почекай, братику,- сказав він,- я погляну, чи спить мама, чи не треба їй чого. Він прийшов через кілька хвилин, налив Миколці й собі чаю, нарізав скибочками булку. Помовчавши, заговорив знову: - Подумай, скільки сили, розуму, наполегливості треба було мати для того, щоб почати таке велике діло! І зауваж, газета ця - зовсім безприбуткова, де ж знайти в Європі друкарню, хазяїн якої згодився б друкувати російську революційну газету? Ну, знайшли місце - Лейпціг, є таке місто в Німеччині. Та недовго проіснувала там друкарня, довелося незабаром Леніну і його друзям переїздити до Лондона. А де знайти таких відданих, спритних, відчайдушних людей, котрі змогли б перевозити газету через кордон, передруковувати її в російських підпільних друкарнях, таємно розповсюджувати серед робітників? Знайшлися і люди. Іскрівцями називають вони себе... А тепер давай почитаємо, про що розказує газета. Перше січня 1903 року, номер тридцять третій. Сьогодні п'яте березня. Бачиш, понад два місяці "Искра" добиралася до нас. Обидва мовчки схилилися над газетою, читаючи повідомлення про студентський рух, про страйки і демонстрації в різних містах, листи з фабрик і заводів. - Звідки ж вони там, за кордоном, знають, що у нас робиться? - спитав Миколка. - У багатьох містах є свої робітничі кореспонденти, про всі важливі події вони таємно присилають матеріал до редакції. А тепер поглянь на додаток.