МИ ЙДЕМО ТІСНИМ ГУРТОМ...
Одержавши газети, Петро повернувся додому, опустив на віконці важку фіранку, поставив на спиртовку чайник. Від блакитнуватого вогника спиртовки у скромній кімнатці одразу стало затишно і весело. У двері тричі постукали. Петро знав, що так стукати може тільки Миколка. Хлопець увійшов, сором'язливо піднявши плечі, сів на краєчку стільця. Уже давно збирався Волинець розповісти хлопчині про "Искру". Тим-то він спокійно, на очах у Миколки, скинув з себе жилет, дістав один примірник газети і, поклавши на стіл, покликав Миколку. "Искра" - прочитав Миколка. Під заголовком, праворуч, було написано: "Российская социал-демократическая рабочая партия". А під заголовком - слова: "Из искры возгорится пламя!" - Відповідь декабристів Пушкіну. Миколка одразу зрозумів, що це була та ж сама газета, п'ять пудів якої послав до Одеси у ящиках з написом "мельхіор" веселий "комерсант" у шубі. - А тепер,- сказав Петро,- слухай мене уважно, бо ти мій друг і я вірю тобі. Пам'ятаєш вірші Пушкіна, присвячені декабристам? - Пам'ятаю,- ледь чутно озвався Миколка.- Я їх п'ять разів прочитав. - Знаю, голова у тебе світла, Миколко. А тепер послухай відповідь Пушкіну, яку написав декабрист Одоєвський. Хитався язичок блакитного полум'я у спиртовці, освітлюючи Петра, що стояв з відкинутою назад головою біля книжкової полиці. Тихим, дуже тихим голосом, який проникав до глибини душі, він читав напам'ять вірші замордованого у Читинському острозі поета: Струн вещих пламенньге звуки До елуха нашего дошли. К мечам рванулись наши руки, И - лишь оковьі обрели. Но будь покоен, бард: цепями, Своей судьбой гордимся мы И за затворами тюрьмы В душе смеемся над царями. Наш скорбный труд не пропадет, Из искры возгорится пламя, И просвещенный наш народ Сберется под святое знамя.