"МИ ЗРЕЧЕМОСЯ СВІТУ СТАРОГО"
Шалійте, шалійте, скажені кати, Годуйте шпіонів, будуйте тюрми... Стихійно посуваючись уперед, демонстрація опинилася на Борисоглібській вулиці біля церкви. Служба в церкві вже кінчилася. Одна за одною випливали гладкі купчихи у хутряних шапках, надітих поверх хусток, пани у золотих пенсне. І раптом почувся глухий цокіт кінських копит, віддалені постріли і Надин розпачливий вигук: - Товариші! Рятуйтесь! А позаду і з різних боків, з Введенської і Межигірської уже мчала кінна поліція, замиготіли в повітрі блискучі клинки, і хтось з очима, наллятими кров'ю, врізавшись на вмиленому коні у натовп, підминаючи під себе падаючих людей, скомандував: "У нагайки!" і, розмахнувшись, оперіщив парубка у кожушку. Похитнувшись, той упав. Натовп відступав до церкви і за неї, ряди змішалися. Якась маленька дівчинка страшним голосом закричала: "Матусенько! " Крики, прокляття, удари шабель - усе злилося докупи. І над усім цим дзвеніла, задихаючись і затихаючи, пісня: За волю народу, за його права Не страшні кайдани, солодка тюрма, Бо вільного духу не скути в кайдани! На смерть, на смерть, на смерть вам, тирани! Поряд з Петром і Машею, захропіли чорні кінські морди. - 1-і,- гикнув хтось спітнілий, у малиновій шапці, і з розмаху оперіщив Петра нагайкою по чолу. Петро затулив обличчя руками, крикнув: - Машо, тікай! Тікай, рідна... - Петрусю, що з тобою? Твої очі...- заридала Маша. - Очі цілі... Біжи скоріше... Городовики з шаблями в руках відтіснили ту частину натовпу, де була Маша, і звідти ще кілька хвилин рвався крик: - Петю! Петю! А ті, що були поряд і не потрапили під шаблі й нагайки, тиснучись до стін будинків, поспішали відійти подалі. Відсапуючись, роз'їжджалася спорожнілими вулицями кінна поліція. Петро опустив руки, і Миколка, побачивши криваво-синій слід, що здувся на його лобі, злякано скрикнув.