"МИ ЗРЕЧЕМОСЯ СВІТУ СТАРОГО"
І раптом - сніг, сніг, сніг! Який же примхливий у цьому році лютий! То дарував людям проліски, а то враз почав гнати по дніпровських кручах і садках несамовитий поземок, заносити місто снігом. Щоранку сторож змітав віничком сніг з фігури імператора Миколи Першого, що височіла на п'єдесталі з гніванського граніту у сквері навпроти університету. Але до вечора на бронзовій голові найяснішого монарха знову виростав кумедний білий чепчик. На Подолі зовсім замело фонтан Самсона. Тільки сама голова його стирчала із замету. Нарешті завірюха вщухла. Встановилася спокійна м'яка погода з легким морозцем. Ярмарок на Подолі усе ще вирував. В один з днів масниці Петро Волинець прийшов до Маші. Маша розчинила навстіж двері, кинулася до нього. - Ходімо на ярмарок, витрішки половимо,- весело сказав він.- Куплю тобі медяника. Добре? - Добре, добре! Страх як люблю медяники. Зараз одягнусь. Вони вийшли з дому, узявшись за руки. Охоплені веселощами, блукали навмання по вулицях, гомоніли про се, про те, щасливі, збентежені своїм почуттям, пестили одне одного очима. - Ти знаєш,- сказав Петро,- я бачив тебе сьогодні уві сні. Ми мчали на санках по лісу. Білочка скинула засніжену шишку мені на руку. Я відчував усе, неначе насправжки. У тебе так буває? - Буває. Біля фонтана вони послухали журливу пісню лірника, постояли біля хлопчика-катеринщика, купили за п'ять копійок коробочку з "пророкуванням долі" і завернули на Хореву. На початку вулиці стояла горобина. На обсипаних снігом гілках палали, як краплі крові, приморожені ягоди. Петро прихилив гілку, зірвав кетяг ягід, простягнув Маші. - Можна покуштувати? - сміючись, спитала Маша. Він не відповів. Увагу його привернула група робітників, що сиділи, похнюпивши голови, на лаві біля Подільського поліцейського участку. Поряд з ними тупцяв городовий. - Чого ви тут, що сталося? - спитав робітників Петро. Він переводив погляд з одного на іншого, вдивлявся в їхні обличчя. Можливо, робітників затримали за пияцтво чи за бійку? Та ні, всі вони були зовсім тверезі, похмуро мовчали. Петро не відходив. Тоді один з робітників, мабуть, найстарший серед них, спершу неохоче і мляво, а потім жвавіше почав розповідати: - Шулявські ми. Учора зібралися на вечірку. Так просто,