КОНТРАКТИ
все це багатство - східні меблі, вироби з карельської берези, бухарські килими, золоті оздоби... Комівояжер перетнув площу і рушив до Набережно-Хрещатицької. Дім номер п'ять стояв на розі. Він піднявся на другий поверх. Двері відчинила Ядвіга. - Здрастуйте! - трохи підняв він котелок.- Я по оголошенню. Увійшовши до кімнатки, швидко спитав: - Ви загубили бінокль у золотисто-червоному футлярі? Вона мовчала. Тоді він глянув у вікно, за яким по-весняному чорніли дерева, і, посміхнувшись, поволі промовив: - Нині на деревах багато інею. - Добра прикмета,- відповіла вона на пароль.- Буде багато весіль.- І подала йому руку.- Здрастуйте, товаришу! Ви нікого не зустріли біля будинку? - Наче нікого. Певно, всі на Контрактах. А втім, приставам наказано посилити нагляд за приїжджими. - Це стосується злодіїв. Без них не обходиться жоден ярмарок. - А я не схожий на злодія? - з деяким неспокоєм спитав вік.- Або на якого-небудь шулера? Адже й вони приїжджають на Контракти. - Ні, ні, не турбуйтесь! - засміялася Ядвіга.- Ця шуба і палиця надають вам цілком респектабельного вигляду. Ви схожі на справжнього комівояжера, такого собі самовдоволеного комерсанта, якому щастить у справах. Боже мій, чого ж ми стоїмо! Сідайте, прошу, ви ж, мабуть, недавно з поїзда. Вона закип'ятила чай, поставила на стіл печиво у вазі. - Мене звуть Ядвіга, а ви, а вас...- почала вона. - Я - Вадим. Ядвіга зрозуміла, що "Вадим" - партійна кличка, цього їй було досить, справжнім іменем і прізвищем незнайомця вона не мала права цікавитись. Вадим довідався у неї про явки й адресу магазина, де мав придбати "товар". Година промайнула непомітно. Вадим охоче затримався б тут, але дорога була кожна хвилина. Він підвівся, подав руку Ядвізі. В цю мить задзеленчав дзвінок. - Сідайте за стіл і пийте чай! - сказала Ядвіга і пішла відчиняти двері. І одразу ж у передпокої почувся старечий голос і зачовгали чиїсь кроки.