"ЖИВ СОБІ КОРОЛЬ СИГАРНИЙ"
дожидаючи, коли пролунає дзвінок з останнього урока, і гімназистки галасливою зграйкою повибігають на вулицю. Двірник, який, звичайно, знав, що з ним сталося, зловтішно шипів: - Вигнали з фабрики, так тобі й треба, щеня! Та Миколка не звертав на нього уваги: Маша у шубці і білячій шапочці, тримаючись за руки з Катею, усміхалася йому... Якось він був у Комарницьких. Допомагав на кухні Любаші по господарству. З розчинених дверей їдальні долинув розгніваний голос Сергія Івановича. Щось примусило Миколку прислухатися: - Іду я до мирового судді. І уявляєш, що каже мені цей негідник? - "Даремно ви, Сергію Івановичу, нападаєте на майстра і захищаєте хлопчиська. У діях майстра не було нічого протизаконного. Були звичайні там штурхани, ну смикнув за волосся. До всього цього люди нижчих класів звикли. Ні, ні, штрафувати майстра не будемо..." А дні минали за днями. Непомітно закінчився старий і настав новий, тисяча дев'ятсот третій рік. Миколка все ніяк не міг влаштуватися на роботу. Якось Петро приніс йому пачку свіжих газет, сказав: - Переглянь оголошення. Може, знайдеш щось підходяще. Він уважно прочитав усі оголошення. Шукали інтелігентну німкеню, двірника з рекомендацією, потрібні були лакей, котрий натирав би підлоги, добра корсажниця, економка, полька середнього віку,- нічого підхожого для себе він не знайшов. І ось коли Миколка вже зовсім був утратив надію влаштуватися, прийшов Петро і радісно сказав: - Знайшов тобі місце, дуже добре. Будеш розсильним у метизній крамниці на Контрактах. Попрацюєш з місяць, а потім підшукаємо для тебе що-небудь інше...