"ЖИВ СОБІ КОРОЛЬ СИГАРНИЙ"
Миколка кинувся на майстра і в ту ж мить упав, повалений на підлогу ударом по голові. Що було потім, Миколка не пам'ятав,- він знепритомнів. Вже не почував, як топче його ногами Проценко, не бачив, як відтягали майстра жінки і, тремтячи всім тілом, тоненько схлипував Івасик. А потім до цеху увійшов сам "тютюновий король" Егіз. "Король" горлав на всіх, на майстра, робітниць і навіть на Івасика. - Оці мені страйки! Повиганяю до біса геть усіх паразитів! До Контрактів місяць лишився. Мені давай на день сімдесят п'ять пудів кришки та й годі, я знати нічого не бажаю! - хапав він за барки майстра... Миколку на ношах понесли до лікарні. У нього виявився струс мозку, і хлопець пролежав там два тижні. Нестерпно боліла голова, напливала на очі важка, гаряча пітьма, нило побите тіло. Та молодий організм подолав хворобу, поволі він почав одужувати. З'явився апетит, він почав сідати, але настрій був гнітючий. Сумно дивився він на білі стіни палати. Інколи приходив дядько. Приносив у клуночку їжу, сидів згорбившись на стільці, журно зітхав: "Ех, життя наше, Миколко, окаянне!" Приходив часом і Петро. Жартував, розповідав щось веселе. А одного разу, коли він лежав з заплющеними очима, почув нараз ніжний голос: "Колю! Микольцю!" Та, може, це йому причулося, як не раз уже бувало? - Колю, Микольцю, здрастуй! - і ніби частий-частий ласкавий дзвін розсипався по палаті. Він боявся розплющити очі, щоб не замовк цей дзвін. Тепла рука лягла йому на лоба. Він розплющив, нарешті, очі, на стільці у білому халаті сиділа Маша. - Як ти себе почуваєш? Поглянь, які я тобі яблука наливні принесла,- сказала вона.- І пиріг Любаша передала. Микольцю, послухай...- Вона нахилилася до нього, і він відчув на своєму обличчі її часте дихання.- Послухай, Колю, твої подруги з фабрики були у мого тата. Вони подали в суд на майстра. Тато допоміг їм написати прохання. Майстра оштрафують, от побачиш!.. Ах, навіщо вона згадала про це! Знову спливло перед ним те страшне, що він хотів забути... Незабаром його виписали з лікарні. Миколка був ще дуже кволий, насилу пересував ноги. Цілими днями, до болю в очах, читав. Радів, коли в неділю приходив Петро. Радів, що міг часто бачити Машу. Удень виходив за ворота, стояв,