"ЖИВ СОБІ КОРОЛЬ СИГАРНИЙ"
Жінки того дня працювали з якоюсь люттю, зрідка перекидаючись словами. - Ач, як пропасниця трусить Іванка. Певне, малярія. - Гаряченького б напитися. Та де зараз дістанеш?.. - Замучив нас своїми "Золотими" Проценко. - Щоб він здох, ірод триклятий, вислужується перед хазяїном! Та, як кажуть, про вовка річ, а вовк навстріч. На порозі виріс майстер. Чи то він почув, що кажуть про нього, а може, з іншої якої причини, але був чогось дуже сердитий. Спершу покрутився біля Наді. Усі знали, що вона йому подобається і що він її навіть трохи побоюється. Зараз Проценко мовчки стояв коло неї, сердито пощипуючи вусики, і не знав, до чого присікатися. Потім підступив до Вірухи. Став біля неї, примовляючи: - Тобі, стара, давно вже час на звалище. Ач, як руки тремтять. - Та що ви, Прокопе Васильовичу, у мене руки сильні, ось погляньте,- і Віруха розчепірила руки з шишкуватими, бурого кольору пальцями. Але майстер і не глянув на неї. Мовчки втупившись у куток, дивився на заснулого Івасика. Нечутно ступаючи, рушив до нього, підняв сонного за волосся, шпурнув на підлогу. П'ять ручних кришильних верстатів вмить спинилися. - Іроде! - істерично закричала Віруха, схопившись за голову.- Бог тебе покарає! Надя кинулася до Іванка і, обнімаючи його, несамовито закричала в обличчя майстрові: - Постривай, катюго проклятий, ми знайдемо на тебе управу! Вона поклала хлопчика на те ж саме місце і раптом скрикнула, злякано зіщулившись. Прямо на майстра, стиснувши кулаки, ішов Миколка. Робітниці з жахом відступали від нього, а він ішов на Проценка, не тямлячи себе від люті, і знав, що ось зараз, в оцю хвилину, уб'є майстра і нехай його зашлють на каторгу,- йому байдуже, бо жити так далі несила. От тільки куди його вдарити, щоб він зразу здох,- у живіт чи в груди? І очима, побілілими від гніву, впивався в нього, але обличчя майстра чомусь двоїлося, поряд виникла безвуса пика урядника, який засік його батька. Зараз, зараз він помститься за батька, за матусю, за братиків, за діда Гната...