УРАГАН НАД МІСТОМ
Сибіру. Торік мама поїхала до нього, але вже не застала живим. По дорозі застудилася, а коли повернулась - злягла. Дні її були злічені, вона вже не жила, а тихо згасала, насилу дихаючи рештками легень. - Машенько, донечко,- озираючись, щоб не почув чоловік, і притискаючи до губів червоний гарусовий шарф, сплетений для брата, шепотіла вона ледь чутно,- рученьки його, рученьки у кайданах. Так і помер закутий... Мученик, правдолюбець. Заповідаю, живи й ти по правді... Маша підійшла до піаніно, відкрила кришку і вперше після маминої смерті торкнулася клавішів. Вона грала полонез "Ре мінор" Шопена, і сумні, ніжні, прозорі звуки лилися з-під її пальців, говорили з нею матусиним тихим, надірваним голосом. Маша знала, батько стоїть біля дверей і, припавши головою до одвірка, слухає, як вона грає. "Ви любите музику",- пригадались їй слова студента і захотілося розказати про нього батькові, та вона чомусь передумала. Маша лягла пізно, о дванадцятій годині, але дуже довго не могла заснути. Думала про батька, про маму, згадувала дивне знайомство з Петром Волинцем, а потім усі ці думки і спогади переплуталися і вона поринула в неглибокий сон. І знову побачила того, хто почав так часто з'являтися їй після маминої смерті. В арештантському халаті, з бубновим тузом на спині, він ішов, простягнувши вперед руки в кайданах. Це був її дядько Сашко, котрий загинув на каторзі. Маша достеменно знала, що це він, але у нього чомусь було обличчя Петра Волинця. "Машенько, зніми кайдани, прошу, я не можу в них грати",- благав він. Маша бачила і невиразно чула його, але нестерпний жаль і любов розривали їй серце, вона плакала і жалібно кликала маму, та, як це буває уві сні, не чула власного голосу. Не чула вона й зливи, яка в ту ніч восьмого липня тисяча дев'ятсот другого року з грізною силою впала на місто. Прокинулася вона від гарячих променів сонця, що зазирали у вікно, і від галасу, що долинав з вулиці. Накинувши на себе халатик, вибігла на балкон. Двірник Степан, чиновник з казенної палати, француженка Жаннет, що жили на першому поверсі, ліхтарник Іван з флігелька та її батько говорили всі разом, дуже збуджено, перепиняючи одне одного: