"БУДЕ БУРЯ!.."
Через тиждень, у суботу ввечері, коли Миколка прийшов з роботи, завітав Петро. Він весело обняв хлопця: - Спасибі, друже. Якби не ти, не відчепився б від мене отой павук. Петро поглянув за занавіску на сплячого Івана. - Послухай, братику,- він притулив палець до губів.- Про те, що бачив учора, нікому... - Та що ви! - образився Миколка.- Та я зроду-віку нікому ані словечка! - Вірю, вірю, ліхтарник мій дорогий! Петро сів на тапчан, лукаво підморгнув Миколці і, сміючись очима, ледь чутно заспівав: Якби на місці ліхтаря, Що тьмяно світить у негоду, Повісить батечка-царя, Враз посвітлішало б народу!.. - Гарна пісенька, га? - він підвівся, випростав плечі і, надівши кашкета, подивився на Миколку довгим, добрим поглядом.- Завтра я йду на Микільську Слобідку. Запрошую і тебе з собою. Хочеш? - сказав він повагом, з притиском вимовляючи кожне слово.