"ГОРЮ, РЯТУЙТЕ!"
- Рятуйте, рятуйте! Дядечку, рятуйте! - Забирайся до біса! Тьху, проклятущий! Чого лізеш на мене з вогнем? - відмахнувся шпик. Миколка скинув куртку, комір якої вже почав займатися, і став топтати її ногами. Філер, чортихаючись і відштовхуючи Миколку, задкував до фунікулера. А Петро тим часом швидко збіг по крутому Покровському провулку нагору. Ліворуч, на узгір'ї, була садиба а фруктовим садком, за садом - дерев'яні сходи, що впиралися у схил гори. Сходи не освітлювалися, і синя шинеля Петрова злилася з навколишньою темрявою. Праворуч од сходів темнів неглибокий переярок. Волинець сковзнув у нього, злегка подряпавши руки. Чіпляючись за обледенілі кущі й гілки дерев, він поліз по схилу нагору, до огорожі Андріївської церкви. Перестрибнувши через огорожу, вийшов на Велику Володимирську. Тепер він був далеко від шпика.