"ГОРЮ, РЯТУЙТЕ!"
Поквапливо пригладивши волосся, майстер набрав поважного вигляду і став біля дверей. Через кілька хвилин до цеху увійшов чоловік у чорному пальті з папкою під пахвою. Повагом оглядаючи стіни, стелю, кошики з тютюном, фабричний інспектор пройшовся з одного кінця кімнати в інший. - Скарг нема? - спитав, пожувавши губами і окинувши байдужим поглядом робітниць. Миколка, спалахнувши, подався був до інспектора. Але Надя злегка відсторонила його, поглядом сказала: "Мовчи про Іванка!" І, обсмикнувши чепурненьку сатинову спідничину, чемно промовила: - Вентиляція потрібна, пане інспекторе. Задихаємося без повітря. Десять годин, як у пеклі. Вікна ніколи не відчиняються. Інспектор перевів погляд на майстра. - Буде вентиляція! Опісля посту безпремінно зробимо! - улесливо мовив Проценко. - А малоліток у вас нема? - байдуже поцікавився інспектор і раптом закашлявся так, що весь налився кров'ю. - Немає у нас, пане інспектор, ніяких малолітків. Он які гицелі здорові! - показав він головою на Миколку. Коли двері за ними зачинилися, Миколка кинувся до ящика, витягнув звідти ледве живого Івасика. Жінки поклали хлопчика в кутку на тютюнові папуші, дали напитися води, повиймали зі своїх клуночків хто скибку ситного хлібця, хто шматочок ковбаси, хто яєчко. З роботи Миколка повертався разом з Івасиком. В кишені у нього був полтиник,- назбирав за два місяці. Мріяв купити собі яку-небудь книжку, щоб була його власна, як "Кобзар", який подарував йому Сергій Іванович. Але тепер вирішив весь полтиник витратити на Івасика! Він ішов, тримаючи його за руку, як колись тримав малого Михайлика, і, почуваючи себе багатієм, питав хлопчика: - Ну, кажи, чого хочеш? - Півника на паличці! - зашарівшись, сказав Івасик. Вони зайшли до крамнички, купили цукрового півника. Івасик, з насолодою обсмоктавши його, простягнув Миколці: - Візьми й ти. - Не треба, кажи, що ще хочеш, усе куплю. - Рогалика хочу. І бабусі теж! Зайшли до булочної й накупили рогаликів, фунт льодяників,