"ГОРЮ, РЯТУЙТЕ!"
Облетіли розфарбовані багрянцем сади і парки, відполум'яніла золота київська осінь. Настав листопад. Вранці була слякота, мрячив дощик, а вночі налітав на місто холодний вітер. Одного такого похмурого дня, якось несподівано, набагато раніше, ніж звичайно, крига скувала Дніпро. Навігація припинилася. А наступного ранку випав перший сніг. Та він не танув на губах, був не ласкавим, а жорстким, боляче періщив в обличчя, перетворюючись то в дощ, то у дрібний град. Замерзали у своїх халупах бідняки, нічліжки були переповнені бездомним людом, безпритульні дітлахи ховалися у під'їздах. Рано, дуже рано, в середині листопада, прийшла того року зима. Але не всім холодно в ці морозні дні. Задихаються від спеки пекарі, нестерпно душно тютюнникам. У кришильному відділенні тютюнової фабрики Егіза обличчя жінок і підлітків (робітників-чоловіків тут нема) насилу можна розгледіти. Густий тютюновий пил роз'їдає повіки, засмічує очі, попадає в легені. Від нього пече в грудях. Жоден струмінь свіжого повітря не потрапляє в це пекло. Роти і носи робітниць-"тютюнокришок" (так називають їх у місті) зав'язані хустками. - Зав'яжи й ти! - умовляє Миколку тютюнокришка Надя.- Зав'яжи, а то пропадеш! - і вона простягає йому ситцеву хусточку. - Ні, ні,- уперто крутить головою Миколка. Йому чогось здається принизливим затуляти обличчя. Надя вже п'ять років працює у Егіза. Незважаючи на виснажливу працю, дівчина не втрачає бадьорості. За роботою, коли майстер одвертається, встигає сказати Миколці що-небудь веселе, часто підсовує йому бублика або пряника, ласкаво опікується малим Іванком. Ох, цей Іванко! Не може через нього заспокоїтися Миколка. Надто вже нагадує він йому померлого братика Михайлика. Такий самий білявенький, у блідому ластовинні, і все у нього якесь гостреньке - тонкий носик, підборіддя, вилиці, лікті худеньких рук. Його й не чутно зовсім, такий він маленький і тихий. Йому дев'ять років, а скажеш - не більше семи. Іванко в цеху на побігеньках. Підмітає підлогу, підносить тютюнокришкам порожні кошики, а найчастіше виконує доручення майстра. Ось і зараз з'явився майстер Проценко. У нього кругла фізіономія, крихітні - щіточкою - вусики над маленьким, якимсь жіночим, але злим ротом. На жилетці теліпається товстий золотий ланцюжок. Він пройшовся по цеху, не помічаючи,