ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЕ СЕРПНЯ
- Скажіть, що сталося? - Уявлення не маю. - Кажуть, має прибути якийсь чин. - Можливо. - Нічого подібного, кажуть, що... - Тс, тс, тихше... У місті - переполох. На всіх вулицях - поліція, на кожному розі - городові, біля воріт - двірники. Сяють на сонці їхні до блиску начищені круглі бляхи. Біля участків чергують пристави з нарядами жандармів. Шмигають поміж людьми якісь панки у коротких піджаках, витріщаються на перехожих, обмацують їх підозріливими поглядами. До всього звиклі обивателі перешіптуються. - Непросто все це. - Кажу ж вам, їде поважна персона. - Погляньте на поліцмейстера, он того, ніс картоплиною, пальто на жовтогарячій підкладці. Ну й пика! - А може, чекають государя? - Таке скажете! І нараз поповзла, полетіла звістка: шукають утікачів. І знову шепіт: - Утекли з тюрми. - З якої? - З Лук'янівського замку. - Злодії, кажуть, утекли, грабіжники. - Замовкніть, добродію, благородні люди втекли. - Політичні злочинці, по-вашому,- це благородні люди? - Зі шпигуном не розмовляю. - Учора о дев'ятій годині вечора втекли. - Ну, й молодці!