УРАГАН НАД МІСТОМ
Біля трамвайної зупинки Волинець попрощався з дівчатами. - Кажуть, гора з горою не сходиться...- затримавши на мить Машину руку в своїй, мовив він. Маша не розповіла батькові про свою зустріч із дивним студентом, хоч і звикла нічого не таїти від нього. Коли вона увійшла до нього в кабінет, Сергій Іванович сидів у кріслі. На колінах його лежала розгорнута книжка, а нерухомий погляд був спрямований у куток. - Сподобався спектакль? Добре зробила, що пішла! - Сергій Іванович усміхнувся доньці, але усмішка його була силувана, така ж нерухома, як і погляд. "Як він зігнувся і постарів після матусиної смерті,- подумала Маша.- Сивина, під очима синці, а головне - цей згаслий погляд!.." До кабінету колобком вкотився Діма, радісно кинувся до сестри: - Ходімо, я покажу, що мені тато подарував! - і, схопивши Машу за руку, потягнув її за собою до їдальні. Посеред їдальні красувався на дерев'яному коні гусар у жовтому ківері, синіх рейтузах і зеленому ментику наопашки. Діма завів його ключиком, і кінь поскакав по кімнаті. Хлопчик довго бавився іграшкою, і Маша ніяк не могла покласти його в ліжко. А коли він нарешті заснув, вона пішла до своєї кімнатки. Була це маленька світличка з одним віконцем. Ліворуч біля стіни стояло піаніно, навпроти - ліжко, у кутку - етажерка з книжками, поряд два крісла. Читати Маші не хотілося. До піаніно вона вже півроку не підходила,- з того самого дня, коли за кілька годин до матусиної смерті грала їй Шопена. Мама лежала тоді, випроставши поверх ковдри тонкі руки, прислухалася до музики. - Ще раз повтори оцю фразу, Марусинко,- попросила вона. Коли Маша, скінчивши грати, беззвучно опустила кришку піаніно, мама покликала її до себе. - Донечко моя,- тихо заговорила вона.- Скоро я покину вас. Не плач, моє серце, не треба. Ти бачиш, я спокійна. Коли мене не буде, грай частіше Шопена. І тоді здаватиметься тобі, що я поряд. А зараз дай мені Сашків шарф... Маминого улюбленого єдиного брата Олександра за революційну антиурядову діяльність було заслано до Східного