ВОГНІ В ЯРУ
Та нараз у цій темряві, що злила вулиці Заканав'я з яром в одне ціле, замерехтів крихітний вогник. Хто перший засвітив його? Маляр, а може, скляр, каменотес чи тесляр?.. За першим вогником засвітився другий, за цим - третій і четвертий, і незабаром багато-багато вогнів потягнулося до яру, і здалося Петрові, що вони горять на дні його. То засвітилися каганці у подільських хатинках. Скоро їх натомлені за день від праці й турбот мешканці заснуть важким, неспокійним сном. А на світанку знову замиготять вогні в яру. І пригадалися Волинцю прочитані ще кілька років тому вірші молодої поетеси Лесі Українки. Поволі, беззвучно повторював він про себе рядок за рядком: Досвітні огні, переможні, урочі, Прорізали темряву ночі. Ще сонячні промені сплять, Досвітні огні вже горять. Скільки віри, мужності і боротьби бринить у цих словах: Вставай, хто живий, В кого думка повстала, Година для праці настала! Не бійся досвітньої мли,- Досвітній вогонь запали, Коли ще зоря не заграла.