ВОГНІ В ЯРУ
- Колько! Я твою драбинку візьму! - не дуже ласкаво промовив Степан. Узяв драбинку, але не йшов. Стояв, тупцював біля дверей, позираючи на стіл. Дуже хотілося йому дізнатися, чого "скубент" оцього голодранця Кольку навчає. - Читай, Миколко. Чітко й голосно, будь ласка! - стримуючи усмішку, сказав Волинець. І Миколка почав дуже урочисто, дедалі підвищуючи голос: "У Бозі опочилий, блаженної пам'яті імператор Олександр Олександрович був муж вельми обраний і сповнений багатьох високих обдарувань. Найретельніший і благопокірливий син православної церкви, у наш вік невір'я і вільнодумства, він являв собою високий зразок живої віри..." Двірник навіть завмер, почувши такі благонамірені слова. А Петро просидів з Миколкою за уроками ще з годину та й пішов додому. Не зразу постукав у віконце. Постояв трохи над яром. Був він крутий, спадистий, густо порослий курячою сліпотою і полином. На дні його в заростях бур'яну протікав струмок і тягло звідти запахом вогкості і гниття. По той бік яру відкривалася очам довга й плоска гора Киселівка. Праворуч, на кручі, вимальовувалась оповита вечірнім туманом Андріївська церква, внизу ліворуч виблискував золотою банею Фролівський монастир. Звідси, з цієї височини, на якій стояв будиночок Петра, добре видно було вулиці Заканав'я - Гончарну, Кожум'яцьку, Олегівську, Чорну Грязь... Як багато років цим вулицям! Ще за часів князя Володимира з лівого боку річки Глибочиці, або теперішньої канави, жили в землянках і убогих хатинах гончарі, деревороби, ковалі, кожум'яки. І на тому ж самому місці, де й тепер, між Киселівкою і Щекавицькою горою, існувала знаменита торговиця - теперішній Житній базар. Темрява розлилася над яром, поглинула силуети церков і Киселівки з її відрогами. Волинець думав про те, що з часів князя Володимира минуло багато сотень літ, а життя тече в колишніх берегах. На тих самих місцях, де жили в землянках безправні смерди, тепер туляться в жалюгідних халупах такі ж злиденні і безправні подільські ремісники. І на мить уся Росія з її батюшкою-царем, оприччиною, кадилом і канчуком, під яким стогне замучений підневільний трудовий люд, уявилася йому глибоким, темним яром.