СТУДЕНТ ІМПЕРАТОРСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Волинець подивився на шпика. Той, покінчивши з насінням, їв пиріжок. "Пиріжок жуєш? Ну, жуй, жуй на здоров'я. Та ти б сів, телепню, стомився, мабуть... Що ж мені ще сказати цій дурненькій вітрогонці, скільки ще триватиме ця пустопорожня балаканина? " І вголос: - Хто ж такий ваш четвертий поклонник, Катрусю? - Циган! - тріумфуючи, вигукнула Катя.- Натуральний циган. Він тут, близенько. Хочете, покажу? Вдома німає ні дядечка, ані тітки. Ходімо у флігель, і ви все побачите. Хочете? - Звичайно. Він пішов слідом за нею, починаючи вже нетерпеливитись. Правду кажучи, йому вже набридла Катя, та й часу було обмаль, давно вже чекає його Василь. Треба якомога швидше вибиратися звідси. Але як? Шпик, наче статуя командора, застиг біля тумби. Як тільки Петро вийде, він одразу ж рушить за ним. Не можна ж привести хвіст до Василя... У підвалі містилася літня кухня з вікном, що виходило у сусідній двір. - Тсс...- таємниче зашепотіла Катя і легко вистрибнула з вікна,- Петро за нею. Невеличкий, зарослий бур'яном, захаращений дошками майданчик вів до арки. З арки був вихід на заїжджий двір. Тут і спинився невеликий циганський табір з трьох возів. Цигани сиділи на підводах і на землі, їли оселедець з хлібом, про щось голосно говорили гортанними різкими голосами. Молода циганка в червоній шалі через плече, з блискучими монетами навколо шиї, з бубном у руках, підійшла до Петра: - Дай поворожу, красунчику. Він засміявся, тицьнув їй монетку в руку і раптом побачив ворота. Вони були розкриті навстіж, вони виходили на Олександрівську вулицю! Нерідко Волинець проходив повз них, але йому й на думку не спадало, що потрапити у заїжджий двір можна з вікна флігелю в садибі купця Валабухи! Та якби він і знав про це,- як би пройшов туди? - Немає мого поклонника, мабуть, на базар подався,- розчаровано мовила Катя.- Ах, як він виблискує очима, коли побачить мене, аж страшно!