СТУДЕНТ ІМПЕРАТОРСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
потом. На Олександрівському спуску він стрибнув у трамвай, і зразу ж слідом за ним увійшов жандарм, сів поряд. Петро скинув кашкета, витер спітніле обличчя, неприємно-млосно защеміло серце. Як безглуздо! Невже отак зразу він і попадеться? Та й звідки він узявся, цей жандарм? Адже на Пушкінській нікого не було! А може, за будинком Сандомирського стежили з якого-небудь під'їзду... Але побоювання виявилися даремними. Жандарм, підперши рукою сонне обличчя, лишився у трамваї, а Волинець зійшов на передостанній зупинці і подався до Набережно-Хрещатицької. Про цю вулицю кажуть, що вона "впадає" у Дніпро. І справді, він був поряд, Дніпро, як кажуть, палицею докинути,- плюскотів біля ніг, синій, блискучий, пропахлий сонцем і водоростями. Захотілося кинутися в воду і пливти, пливти, розкинувши руки, дивлячись у високе безхмарне небо. Петро постояв якусь мить біля річки, вдихнув її свіжість і, пройшовши кілька метрів, зупинився біля двоповерхового дерев'яного будиночка під номером п'ять. Підвів голову, глянув угору. Усе гаразд. Гіпсовий кіт з дурною мордою сидить на вікні, отже, небезпеки нема. Він піднявся скрипучими сходами і, як тільки подзвонив, двері йому відчинила Ядвіга Галчинська. Волинець увійшов до її кімнатки. - Принесли? - тихенько спитала вона. Замість відповіді, він швидко скинув косоворотку і вийняв з кишені жилета дві пачки "Искры". Ядвіга відкрила буфет, дістала круглу коробку. - Торт від Франсуа? - усміхнувся Петро.- Чи не занадто ви одноманітні? - А в мене є ще прекрасні вершкові цукерки "Деліс", я не така вже й одноманітна,- весело озвалася Ядвіга.- До того ж, як відомо, жінки люблять солодке. Волинець підійшов до вікна, визирнув на вулицю. Дві дівчинки гралися в кремінці, якась жінка розвішувала на мотузці щойно випрану білизну. Попрощавшись з Ядвігою, він пішов. - Мені сьогодні щастить,- промайнуло у нього в думці, коли завернув з Набережно-Хрещатицької на широку, розжарену сонцем Ігоревську вулицю.- Неділя, а коло будинку Ядвіги нікого не було. Та тільки-но він подумав про це, як побачив знайому квадратну постать з бабським одутлим обличчям, у картузі з оксамитним околишем. Ось уже кілька місяців зовсім несподівано