УРАГАН НАД МІСТОМ
сидів поряд з ними, вже підняв намокле гілля, став біля Маші й відрекомендувався: - Петро Волинець, студент університету святого Володимира. Сказала йому своє ім'я і Катя; трохи помовчавши, назвала себе Маша. - Маша Комарницька? - чомусь здивовано перепитав Волинець, уважно вдивляючись у дівчину. У затінку платана смугляве Машине обличчя здавалося блідим, очі напрочуд глибокими. З її каштанового волосся стікали струмочки дощу. Плаття з широким поясом, що стягував талію, гарно облягало її струнку постать. Одна дощова крапля повисла на Машиному підборідді. Студент усміхнувся,- йому нараз захотілося змахнути цю краплину, погладити мокре волосся дівчини. - Ну, якщо вже ми познайомились,- промовив він, дивлячись Маші у вічі,- то скажіть, коли не секрет, де ви живете? На Покровській? Ні, справді на Покровській? - зраділо перепитав він, погладжуючи русяву борідку і не знати чого усміхаючись.- Виходить, ви подолянка. А я живу на Вознесенському спуску. Близенько від вас. Я теж майже подолянин. Він притулився до стовбура, зсунув на потилицю кашкета. - А я знаю ваш дім,- з лукавою усмішкою сказав він.- Такий собі особнячок двоповерховий на розі Андріївського спуску. Номер будинку - дев'ять. А ви на другому поверсі живете. Ну що,- вгадав? - Угадали! - сплеснула руками Катя.- Машо, наш новий знайомий - хіромант. - Хіромант! - підтвердив Петро.- Дайте руку, Машенько, я вам ще дещо скажу. Маша нерішуче простягла йому руку. Він повернув її долонею догори і таємниче заговорив: - Живете ви з батьком і з молодшим братиком. Його звуть Діма. Дімі шість років... - Дивно...- Маша злякано глянула на Петра. - Та нічого дивного,- промовив він.- Просто у вас дуже виразна рука, а я вмію читати лінії. Ще можу сказати, що ви непогано співаєте, любите музику. - Боже, як цікаво! - вигукнула Катя.- Скажіть і мені що-небудь, хіроманте,- що я люблю? - Цукерки, Катрусю, тістечка. Коли дощ ущух, усі троє вийшли із саду.