СТУДЕНТ ІМПЕРАТОРСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
- А так, так,- швидко-швидко закивав головою Панас.- Ноги в мене боліли, ходити не міг. А тепер уже, слава богу, здоровий. - То, може, щось заграєте, батьку,- попросив Петро, озираючись навкруги. Панас торкнув струни бандури, заспівав неголосно, речитативом : Ой у святу неділеньку рано-раненько, То не сосна в бору зашуміла, Як бідна вдова, стара жона, Із синами в своїй домівці гомоніла: Ой сини ж ви мої, діти молодії, Як я вас ізмалу до зросту годувала, Пучками і ручками хліба і солі заробляла, А тепер чого я од вас дождала? - Спасибі, спасибі, батьку! - подякував Волинець, відходячи од кобзаря. Рівно о дев'ятій годині на товчку з'явився "Віконт". Елегантний, у чесучовому піджаку, з перснем на вказівному пальці і випещеною панською борідкою, він мав, як завжди, бездоганний вигляд. "Віконт" купив хрестика і рушив назустріч Волинцю. - Здрастуйте, голубе мій! Що ви тут робите в таку ранню годину? - радісно вигукнув він і, наблизившись до Петра, пошепки, майже не ворушачи губами, додав: - Катя захворіла. Пушкінська, 32. Зубний лікар Сандомирський. І знову весело, безтурботно: - Знаєте, люблю я цей товчок. Завжди тут можна придбати щось оригінальне. Погляньте, звичайний хрестик, а з яким смаком зроблений... І, притишивши голос: - Пароль той самий. - А я ось що надибав,- Петро простягнув "Віконтові" коробочку. - Гарненька річ! - і швидким, спритним рухом "Віконт" опустив її в кишеню піджака. Петро ще якийсь час затримався на товчку, постояв біля перекупок, вдаючи, ніби прицінюється до різного краму, потім трамваєм доїхав до Хрещатика. А ось і Пушкінська вулиця. На під'їзді будинку номер тридцять два висить табличка: "Доктор Сандомирський. Хвороби зубів і ротової порожнини. Штучні зуби".