БАЛ КВІТІВ
купкою молоді люди. Елегантні формені сюртуки, тонкий запах парфумів, бундючні погляди, які вони кидають на всіх, одразу виказують їх. Студенти-білопідкладочники з імператорського університету - ось вони хто такі! Промайнула повз них пара - Петро Волинець у приношеному сюртуці, що обтягував круті плечі, і Маша у білому серпанковому платті, з червоною гвоздикою у волоссі. Розійшовшись, крутячи навколо себе Машу, Петро ненароком зачепив одного з тих, що стояли під стіною, недбало попросив пробачення і помчав далі. Ядвіга помітила, яким поглядом провів його білопідкладочник. Гримлять оркестри, мазурка в розпалі. - Катрусю, я прошу венгерку! - Досить з вас вальса й мазурки. Венгерку я обіцяла підпоручику. - Навіщо вам цей дон-жуан? О, Катрін, ви не знаєте, хто я! - Знаю. Найлегковажніша людина на світі. - Неправда. Я поет. Геній! І я присвятив вам вірші. Кружляють пари. Гримить музика. - Машенько! - не зводячи з дівчини зачарованого погляду, тихо каже Петро.- Я весь час думаю про вас. Коли ваш батько попросив мене давати уроки Дімі, я погодився одразу ж. Він був другом мого покійного батька, допомагав моїй матусі у важкий час. Того дня, коли ми з ним зустрілися, він мені багато чого розповів про вас. Але... - Що "але", Петре?.. - Але я не знав тоді, що ви... така. І тоді, в театрі, коли я вперше побачив вас, то... - Що? - Ні, нічого. Просто я ніяк не міг дочекатися наступної зустрічі. Сама доля звела нас. Скажіть, хіба це не так? Вона злегка опускає голову, каже, усміхаючись: - А Катруся й досі вірить, що ви хіромант. Вона й не здогадується, що, читаючи лінії на моїй руці, ви про все знали від тата. Катруся мріє, щоб ви їй поворожили. - О, це я можу! - сміється Петро, поглядаючи в куток, де Ядвіга розкладає різні дрібнички на столі. Перехопивши його погляд, Маша каже: - Лотерейні квитки продає наша класна наставниця Ядвіга Казимирівна. - Вона вам подобається? - поцікавився Петро.