БАЛ КВІТІВ
жіночої гімназії Ядвіга Галчинська продавала лотерейні квитки. Лотерея, як завжди, була влаштована з благодійною метою. На столику перед Галчинською лежали делікатні олівчики, флакончики парфумів, різьблені шкатулки, китайські порцелянові болванчики. Ядвіга Галчинська у блакитному серпанково-прозорому платті, з ниткою перлів на стрункій шиї, мала сьогодні дуже привабливий вигляд. Навколо неї юрмилися студенти, літні чоловіки і якийсь поважний поліцейський чин - червонопикий, гладкий, на золотих погонах зірочки - не відходив від неї: - Божественна, подаруйте мені мазурку!.. - Мерсі за честь, генерале, але я ніяк не можу, ви ж бачите. - Ну, тоді подаруйте мені вашу чарівну усмішку, серденько! У відповідь Галчинська мило посміхнулася. - Вашу ручку, серденько! - схилився до її руки чин. Расскажите вы ей, цветы мои, Как люблю я ее, как тоскую о ней...- наспівуючи собі під ніс, він бундючно проплив до буфета, до шампанського. Та ось почулися веселі закличні звуки мазурки. Ядвіга сіла на невеличкій канапці і спостерігала танцюючих. Багатьох вона знала. І он того молодого лікаря з сухотними запалими грудьми, вчительку з Фундуклеївської жіночої гімназії, патлатого гімназиста, що танцює з Катею Балабухою, і дівчину з приватної гімназії Дучинської з крилатими бровами й затаєно-сумним поглядом сірих очей, рум'яну купчиху, що живе у власному домі на Набережно-Хрещатицькій, поблизу від неї, Ядвіги. Купчиха сама з селян, чоловіка свого - багатого старого бакалійника - люто ненавидить. Танцює вона з кучерявим політехніком,- дарма, що досить огрядна,- легко і задерикувато усміхається до Ядвіги. Під стіною стоять