МИКОЛКА ЗАСВІЧУЄ ЛІХТАРІ
Удень баржі й пароплави на Дніпрі розвантажує, а ввечері засвічує ліхтарі. Іван говорив голосно, весело, поправляючи круглі окуляри в залізній оправі, що раз у раз сповзали йому на носа, але на обличчі його були нерішучість і страх. - Ех, життя окаянне, Миколко. Та нічого, тепер нас двоє. Ти придивись трохи до міста, а потім я тебе десь на роботу влаштую та й заживемо ми з тобою не гірше від людей... І ось уже майже два тижні Миколка "придивляється" до міста. Спочатку йому було страшно. Від дзеленчання трамваю (це диво, як пояснив йому дядько, є поки що тільки в Києві), гуркоту возів, екіпажів і прольоток у хлопчика паморочилося в голові. Він щохвилини перелякано озирався, а угледівши городовика з шаблюкою, кидався навтікача, наштовхувався на перехожих. Та поступово він звикав до метушні й галасу, запам'ятовував назви вулиць і їхнє розташування. Широко розкривши заворожені очі, годинами блукав вулицями, розглядав розкішні, пишно й рясно оздоблені гіпсовим ліпленням купецькі особняки, кам'яниці з важкими каріатидами, крамниці, монастирі, золотоверхі церкви і прегарний Андріївський собор на кручі, що, здавалося, от-от злетить у небеса. Олександрівська площа була тут-таки, поряд, за два кроки від їхньої домівки, і було на ній стільки чудес, що Миколка й не знав, на що раніше дивитися. На білий Контрактовий дім, де продавалися різні заморські вина і фрукти, на фонтан із Самсоном та левом, на Братський монастир чи на Купецькі ряди - величезну кам'яну будівлю з шістьма брамами і коморами для товарів. Стомившись од біганини, він сідав на широкі приступки Контрактового дому, і все, що діялося на Олександрівській площі, миготіло перед ним, неначе в строкатому веселому калейдоскопі. Мчали площею англійські екіпажі, запряжені породистими кіньми, поважно виступали пишні купчихи з мереживними парасольками, і старці, цілі юрби гугнявих, безруких, безногих жебраків, перекрикуючи одне одного, канючили: "Подайте убогому!", "Подайте, христа ради, копієчку!", "Пожалійте каліку нещасного..." Іноді хлопчик піднімався Олександрівською вулицею вгору, до Володимирської гірки, і звідти дивився на Дніпро й задніпровські простори. Розтинаючи хвилі, мчали по річці білі яхти, повільно пропливали пароплави і баржі, звідкись ізнизу