МИКОЛКА ЗАСВІЧУЄ ЛІХТАРІ
Невдовзі втома здолала Миколку і він заснув. А Іван ліг на своє ліжко, не роздягаючись, і так пролежав аж до ранку, ні на мить не склепивши очей. Наступного ранку Миколка прокинувся пізно. Дядька не було. Хлопчик схопився, ніби хтось штовхнув його в бік, сів на тапчані і поглянув навкруги. Темна кімнатка з низькою стелею була розділена на дві половини ситцевою завіскою. Посередині стояв клишоногий стіл, вкритий паперовою скатертиною, навколо нього - три стільці, на стінці висів мисничок. А за завіскою стояло дядькове залізне ліжко, над яким красувалася гітара. Стіни кімнати були згори донизу обклеєні газетами. Прийшов дядько. Він тримав в обох руках якісь пакунки, зморшкувате дрібненьке лице його світилося радістю. Закип'ятивши чай, Іван розіклав на тарілці товсто нарізані скибки ситного хліба, смажені коров'ячі тельбухи, оселедець, пряники. Сам він не їв, тільки сьорбав маленькими ковтками чай, і, як і вчора, з жалем дивлячись на племінника, говорив. Давно вже йому не доводилось так багато говорити! Якби тільки Миколка знав, що таке пекарня Хандроса, де він раніше працював! Гірше пекла, де грішників на сковорідках смажать! Ця вогненна піч, хай вона буде тричі проклята! Не піч, а сатана! Цілісіньку добу з пащеки її рветься полум'я, ти весь мокрий від спеки, у скроні стукає, а ти місиш, місиш тісто, а воно росте, росте, а тебе вивертає, нудить і гойдає, як на палубі під час шторму. Миколка не повірить, але йому, Іванові, на білі паляниці дивитися було гидко. Після страйку його звільнили, та він і не шкодує за тим пеклом. Хай Миколка не думає, що він кволий. Худий він, це так, зате жилавий.