"ДИВИСЬ ПИЛЬНО - ОБОМА!"
Зате аж дві гімназії - жіноча й чоловіча, притулок сирітський, шпиталь, дві святині на весь Київ знамениті: церква Доброго Миколи і церква Покрови пресвятої богородиці. Кого тут зустрінеш? Гімназисточок у фартушках, гімназистиків у мундирчиках, піп у підряснику прочимчикує. Сирітки - тихі, лагідні, геть усі пострижені, у сірих пальтечках, мовчки, парами з дому виходять, бабусі богобоязливі, беззубі на ґаночку сидять, про угодників божих і всяких святих розмови ведуть. Мир та спокій - божа благодать. Де ще таку спокійну вулицю знайдеш? І як же пече сьогодні сонце! Треба було картуза надіти, а то лисина зовсім нагрілася. Чи не на дощ збирається? Ах, дощ - ураган! - пригадав двірник і забобонно перехрестився. От якби він був під час урагану на Хрещатику! Скільки того добра всякого загинуло у воді, господи, твоя воля! Кинувся б він у той потік, їй-богу, кинувся б, схопив би ящик з чаєм або матерії штуку, ніхто б не відняв. Не маєте ніякого повного права, позаяк я життям ризикував! Замріявшись, Степан дійшов непомітно аж до Покровської і спинився біля двоповерхового кам'яного будиночка на розі Андріївського спуску. У дворі, біля флігелька, в якому жив ліхтарник Іван, стояв навколішках, протираючи ганчіркою брудне вікно, Іванів племінник Миколка, що приїхав два тижні тому. Забув про нього приставу доповісти Степан. Та й чи варто доповідати про цю голоту? Кругом сиротина, з Полтавської губернії приїхав. Наголодувався там, аж живіт до спини присох. Тепер усе хліб жує, ніяк наїстися не може. - Добридень, Степане Матвійовичу! - чемно привітався хлопчина. Та Степан нічого не відповів цьому дармоїдові голодному, мовчки попрямував до своєї двірницької.